Філософія в університеті залізничного транспорту

     ДІІТ уже кілька років прагне називати і відповідно розуміти себе як Університет. Поважність, яку надає отсе ім’я, не свідчить про економіко-соціальний статус. Річ тут передусім у ступені науковості.
     Будучи створеним 80 років тому як технологічний інститут, ДІІТ мусив відповідати планам радянського господарства в області транспорту. А тому він орієнтувався на розробку і викладання навичок інженера-залізничника, які задовольняли б суспільні інтереси. Так, гімн ДІІТа досі співає:      Проте, «бути Університетом» – це вже означає зовсім іншу якість. Зрозуміло, що ця якість не суперечить народному господарюванню, але і не збігається з його запитами.
     Що ж тепер понад усе має бути актуальним для ДІІТу як Університету? Те, що становить предмет першого у традиційному університеті факультету – факультету філософії. Ні для кого не є секретом, що таким предметом виступає щось самобутнє і самостійне, безвідносне до якихось потреб, – те, що іменують побутовим народним словом Істина. Істина буття будь-якого феномена, навіть якщо він являє собою звичну річ, як-от: шлях, міст, матеріал, число, сила, енергія, екопростір, тощо. Ось вона, сама по собі, тепер має бути на покуті Університету залізничного транспорту.
     Відомо, що кафедра філософії існувала у ДІІТі і раніше. А тому для наївного погляду може здатися, що філософія була як ніби “придумана в додаток” у межах інституту для задоволення специфічних його потреб, наприклад, для “розширення кругозору”, або “морально-етичного виховання молоді”, абощо. Парадокс полягає в тому, що ніякої науки і тим більше технології не існувало б, якби їм не передувала б філософія. Філософія є умовою можливості існування і наук і техніки. Науки ж розвиваються мірою їх філософічності.
     Виходячи із цього стану речей і вибудовується завдання кафедри філософії та соціології. Воно полягає в простій актуалізації питання про істину буття. За спиною у кафедри – традиція світової онтологічної думки у філософських і релігійних ученнях. Увіходження студентами в цю традицію передбачає не відтворення навичок технологічного рівня освіти, а їх самовідрізнення від цієї традиції, що означає здобуття прецеденту для самостійного мислення. Без цього першого приводу мислити, другого наступити не може.